В багатьох країнах розвивається енергетична демократія

Завдяки новим технологічним можливостям, політичній волі і активності громадян в багатьох країнах розвивається демократія під назвою «енергетична» - система, в якій громадськість в активний спосіб приймає участь у виборі і будуванні енергетичної моделі, тримаючи її під контролем. Основою енергетичної демократії є технологічні можливості виробництва енергії з розрізнених, загальнодоступних, невичерпних і дармових джерел, напр., сонця, вітру, води чи тепла землі. 

Все більше спільнот прямують до того, щоб ставати енергонезалежними. Ера виробництва енергії з вугілля, газу, урану чи нафти на великих електростанціях підходить до кінця. Енергетична демократія – новий термін, який торкається як самої енергії, так і звільнення людей від монополії ХХ століття.

Глобальні перегони серед відновлювальних джерел енергії виграють сонце і вітер. Сонячної енергії, яка поступає на Землю, в 2850 разів більше від глобальних потреб. Протягом 2000-2013 років встановлена потужність сонячної генерації зросла в 100 разів. Вітрова енергія Землі перекриває потреби людства в 200 разів. 

Зростає кількість міст і країн, які переходять повністю на відновлювальну енергію в окремих галузях або в усій економіці. Для прикладу, Шотландія, Республіка Джібуті (Африка) і мала країна Тувалу (Полінезія) прийняли рішення про 100% перехід на ВДЕ до 2020 року.

Чиста енергія змінює громадянські суспільні відносини через можливість окремих громадян приймати участь в енергетичних кооперативах та в мережах споживачів. Якщо нову генерацію з ВДЕ творить великий бізнес, то це не впливає на зміни в суспільстві – бізнес працює тільки на свій прибуток. У цьому випадку технологічна зміна не приводить до демократизації і змін суспільства і економіки.

В багатьох країнах є воля політичних сил для того, щоб відновлювальна енергія була в першу чергу власністю місцевих громад і повинна приносити їм користь та формувати різні форми участі мешканців в зеленій економіці. Ключовим моментом в енергетичній демократії є те, що з пересічних споживачів стаємо виробниками, конкуруючи з великими концернами. 

Нову енергію можна виробляти окремо, можна також співпрацювати з інвесторами – на умовах співвласності. Може цей процес очолити виборний орган громади, а вже місцева адміністрація стає керівником інвестиції. Така реалізація здійснена в місцевості Hull в штаті Массачусетс (США) та в Госсінгу (Австрія).

Ще одна можливість – енергетичні кооперативи – підприємства на правах спільної власності і з демократичним контролем. Модель енергетичного кооперативу з'явилась в Данії, а потім реалізувалася в Німеччині, Голландії та Австрії. Кооперативи характеризуються: добровільним та відкритим членством, демократичним контролем і прийняттям рішення, фінансовою участю в інвестиціях і прибутках; турботою про спільноту. Можна сказати так: в кооперативах виробляється приватне і суспільне добро – учасники кооперативів отримують матеріальну та духовну цінність.

My revolution is to power my village (моя революція це дати енергію моєму поселенню) – таке гасло одного з енергокооперативів, Baywind у Великобританії, який має 1300 осіб (кожен з одним голосом) з 6 вітрогенераторами потужністю понад 3 МВт.

У Франції з 2005 року діє кооператив Enercoop, який має 8 тисяч учасників, є єдиним в країні енергетичним підприємством, яке діє на кооперативних засадах – засновниками стали провідні учасники етичного бізнесу і екологічних організацій. Німеччина має 600 енергокооперативів.  В Данії розвиток кооперативів підтримується податковими пільгами.

Всі ці форми енергетичної демократії дають те, що мешканці отримують фінансові доходи з розвитку зеленої енергетики, для котрої стає легше розвиватись через сприйняття людей. 

В Європі з'являються мережі підтримки розвитку енергетичної демократії: REScoop 20-20-20; Угода мерів; Європейська Рада Відновлювальної Енергії; Energy Cities; Кліматичний Союз. 

Новішим рішенням є віртуальна електростанція з використанням розрізненої енергії. Вона складається з чотирьох елементів: 
1. сотень або тисяч розрізнених в просторі мікроінсталяцій виробництва електричної енергії з різних відновлювальних та не відновлювальних джерел (напр., мікроелектротеплостанції на біомасі, біогаз або газ, фотопанелі, мікровітрогенератори або мікроГЕС);
2. інсталяції для акумулювання енергії, як локальні, так і регіональні (напр., пікові електростанції, акумулятори, суперконденсатори і електричні автомобілі);
3. розумні енергетичні мережі, які забезпечують передавання енергії від і до кожного виробника;
4. системи керування виробництвом, передаванням і продажем енергії (і з розумними лічильниками).

Віртуальність електростанції виникає з факту відсутності великих будівель, які будували для електростанцій в ХХ столітті. Замінили ці будівлі інформаційні системи. А потужність віртуальної електростанції є цілком реальною – це сума потужностей всіх мікроінсталяцій, поєднаних розумними мережами в даній місцевості чи в регіоні. 

Енергетична трансформація повністю окуповується – завдяки ній стаємо мікровласниками невичерпних джерел енергії, а це збільшує нашу демократичну силу і добробут. 

По темі: Україні потрібно понад 5 тисяч кооперативів відновлювальної енергії

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Новини по темі:

comments powered by Disqus
Система Orphus

Щотижнева
e-mail розсилка